А я гуляю по Москві,
І бачу пам’ятник Бандері,
Величний тризуб на Кремлі,
І синьо-жовтий стяг в оселі.
Величний пам’ятник Донцову,
Петрівка вже стоїть без грат,
Повсюди чути нашу мову,
І люблять всі мій автомат.
Повсюди гарні краєвиди,
На дротах москалі висять,
І я крокую без огиди,
У ГЕТО, де вуйки з Тель-Авіва кричать.
Нема вже в світі комуністів,
Нема ляхів і москалів,
Немає негрів, шовіністів,
І всяких Путінів - козлів.
Нема вже в світі Мавзолею,
Оздоби вже на Соловках,
Спалили Леніна, тварюку,
А Кучма з’їв його весь прах.
Повсюди майорять прапори,
Червоно-чорнії - святі,
Нема московського терору,
І злоте св’ястя на стіні.
Яскраво світить ясне сонце,
Нема кацапської свині,
Червоно-чорний у віконці,
І я щасливий у Москві.

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Міцні засмальцовані руки,
І м`язи тверді наче дуб,
На білій як день вишиванці,
Блищить Український тризуб.

В очах крижана недовіра,
Як глобус блищить голова,
Давно не гуляла сокира,
По вулицях міста Москва.

Нема в Канаді соловейка,
Ані зозуля не кує –
Минають роки, а серденько
Од болю крається моє.
Свобода є лиш на папері,
Калитка тут – і бог і цар,
Акули жадні – мільйонери
Людей трактують, як товар.
І з думи-думки ти не сходиш,
Вкраїно, раю наш земний, –
Люблю тебе і всі народи,
Які ввійшли в Союз міцний.
Хвала йому, велика шана
І честь, і слава, і привіт –
В Кореї, в Африці, в Гавані
І там, де пада старий світ.
Юнь вічна сонячна зі Сходу
Дорогу стелить в майбуття,
Несе планети всім народам
Окрилене нове життя...
О! Час бурхливий, космокрилий!
Тебе нікому не спинить –
Атомні ядернії сили
Ми змусим мирові служить.
І на землі усій, на новій
Тоді не буде – “ми” і “ви”:
У щасті, радості на волі
Тоді ми будем всі – брати!

Мовчати більш не можу! У душі
вогонь палає праведної люті!
Я б вас, кацапи, всіх передушив
за всі провини ваші неспокуті!

До вас зневага більшає щодня,
і вас за те четвертувати мало,
що ви замордували слоненя
і геть усе поїли наше сало!

Що в крані через вас нема води,
і не кажіть, мовляв, то пив пархатий!
Що збили нас зі світлої ходи
до Євроспілки та до блоку НАТО!

Що хочете загарбати трубу!
Що вороги слов’янства – угрофіни!
Що бачите бажаєте в гробу
і нас, і нашу мову солов’їну!

Породження кривавої гебні,
я міг би ще багато написати!
...аби ви не доперли, що мені
на вас насправді глибоко...

Біг небом крилатий пес
біг манівцями небес
крилами бив що хотів те робив
пес із блакитних небес

попід небом стояв зі списів древній ліс
ліс зі списів був нівроку
зі списів козаків що не ступивши кроку
під небом стояв древній ліс

ріс той ліс ....а чи був взагалі отой ліс
може був та нема того лісу...
був той спис та заріс і нема того списа
є овес до саменьких небес....

а десь там ген росте кривий дуб
на тім дубі повісився дід
надто дивний світ остогид йому вкрай
тай повісився дід на ймення Мамай

і срав пес на той овес
срав і не шкодило псові
нехай шкоди не буде тому вівсові
на який насрав той пес..

а десь там ген росте кривий дуб
на тім дубі повісився дід
надто дивний світ остогид йому вкрай
тай повісився дід на ймення Мамай

Ми йдем вперед, за руки міцно взялись.
Від нас, братове, аж земля гуде.
На толоку всесвітню ми зібрались.
Тікайте всі хто на дорозі є.
Наш шлях червоно-чорним вишиваний
Лежить із слави в славу, з далі в даль.
Щоб вороги проклятії злякались,
Ударимо гуртом у барабани
Хай чують всі! Нащадки Святослава,
Ідуть на Ви! Без жалості для вас.
Козацькі сльози запечуться кров"ю,
Хай кривда стане правдою для нас.
Настав наш час, наш час для перемоги.
Іду на Ви! Без жалості для вас.

Розкажи козаче, чому серце плаче,
Чи від злої долі, проданої волі,
Чи від душ невиних втоплених у крові?
Чи не ти козаче шаблею гострою
На коліна ставив басурман з Ордою?
Не рубав ти ляха, не топтав москаля?
Не ганяв ти німця разом із жидами?
- І рубав і сік я, та все ж спина гнута
Задавили іроди ніколи зітхнути,
Шабля крові спила рідної й чужої.
Нема поруч брата, всі лягли у полі.
-Та ж дивись, козаче чи один ти в горі?
Поруч тебе браття, всі одної крові..
- Однієї крові, та різної долі.
Того змоскалили, той з зайдами бродить.
Того тягне у право, а той скаче вліво
Того гріхи тягнуть, того вдома діти,
Той, як біс гарцює у шинках жидівських.
І ніхто не бачить, що летять до прірви.
Глянуть - буде пізно, прогуляли долю.
Москалям проклятим зторгували волю.
Чи забувсь Батурин? Чи забулась "Вісла",
Чи від крові і кісток земля не закисла.
Чи ми гірше жида, що своїх боронить.
Чи вже наша совість з нами не говорить?
Заросли могили, зітліли герої,
Більше не співають кобзарі про волю.
Кругом сум та сморід. Гине Україна.
Задавила Неньку, душ людських Руїна.

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі...
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! -
Став він говорити. -
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво... как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь... берут тесто,
Сыром накладают...»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають...
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю...
Свари-ка мне, галубушка...
Все, бишь, забываю...
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка...
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче...
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана...
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина...
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.

* "Тату, тату, лізе чорт у хату" - "Дарма, аби не москаль".
* Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай як звали.
* На вовка промовка, а москаль кобилу вкрав.
* З москалем дружи, а камінь за пазухою держи.
* Варив чорт з москалем пиво, та й солоду відрікся.
* Казав москаль право, та й збрехав браво.
* Хоч убий москаля, то він зуби вискаля.
* На грош амуніції, на десять амбіції.
* Москаль на сльози не вдаря.
* Москаль як ворона, та хитріший за чорта.
* Чорзнащо в лаптях, та й то москаль.
* Москаль ликом чванится й кожному під ніс з ним пхається.
* Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована.
* Хоч добрий чоловік, та москаль.
* Не впадає москаля дядьком звати, а все дядюшка.
* Московський час, як жидівський зараз.
* Москаль зна дорогу, та питається.
* "Щоб ти зозулі не чув" (каже баба). - "Мне и удод закуетъ" (одріка москаль)

Я фільми люблю про похмурого Сталіна,
як ходить задумливо він по Кремлю
і вішає всіх від Іркутська до Таліна.
Та все-таки порно я більше люблю.

В кайф вестерни, де індіанці з ковбоями
печуть одне одного, що навісні,
пишаючись вельми своїми устоями.
Та порно ще більш до вподоби мені.

Про космос люблю, марсіан, астероїди,
де Землю рятує бурильник простий,
найкращий з команди, де тільки негроїди.
Та це в порівнянні із порно – відстій.

Про рицарів – тема ця добре розкручена:
загинути ладні за даму свою!
Кольчуги, мечі, та лошак набундючений...
Ні, порно я все-таки більше люблю.

І жахи – цей жанр навіки улюблений.
Люблю, щоб кровиця рікою текла,
щоб був там скелет, і щоб палець відрубаний.
Та порно крутіше. Такі от діла.